1920-1927 рр. – існування Біблійної школи «Свет на Востоке». Керівник і вчитель першого курсу Давид Беккер.

1939-1945 рр. - За часів Другої світової війни Місіонерський союз «Свет на Востоке» майже припинив свою діяльність.

1 вересня 1946 р. – відновлення діяльності місіонерського союзу «Свет на Востоке» у Штутгарті, Німеччина. Цього ж року переїзд місії в м. Корнталь.

1974 р. – вихід першого номеру журналу «Вера и жизнь».

1990 р. - вихід першого номеру журналу «Тропинка».

1990 р. – у Київ прийшла перша вантажівка з журналами і книгами з Німеччини для 50 000 бажаючих із усього Радянського Союзу, що виявило необхідність організації партнерської місії на пострадянському просторі.

1991 р. – заснування партнерської української місії «Світло на Сході» у м. Києві.

Відразу після Першої світової війни чисельні табори для військовополонених у Німеччині були переповнені солдатами з Росії. Однак вони не поспішали додому. Їм здавалося, що їх улюблена батьківщина глузду рішилася: революція, громадянська війна, голод…

У бараках, де панували страх і розпач, християни з військовополонених розповідали своїм товаришам, які занепали духом, про Того, Хто любить їх найдосконалішою любов’ю і помер за їхні гріхи, про Того, Хто воскрес і тепер захищає їх перед Богом - про Ісуса Христа. І Бог зціляв поранені душі: у багатьох таборах з’являлися групи віруючих.

Яків Крекер

Молоді християни хотіли більше й більше пізнавати Бога, Який повернув їм радість життя. Вони запрошували німецьких та шведських віруючих, щоб ті проповідували їм Слово Боже.

Одним із частих і небайдужих відвідувачів був менонітський проповідник Яків Крекер, який замолоду жив у Криму, а перед війною переїхав до Німеччини. Крекер вільно володів російською та німецькою мовами, був обдарованим проповідником і чудово знав Священне Писання, тому не дивно, що в таборах він завжди знаходив вдячних слухачів Євангелія.

Одного разу Яків Крекер почув від військовополонених: «Як би хотілося глибше вивчати Біблію!» Він розповів про це знайомим німецьким братам і своєму другові Вальтеру Жаку. Вальтер жив у сусідньому містечку Вернигероді та довгі роки був директором Біблійної школи в Україні. Він був одностайний з Яковом: має бути організована Біблійні школа російською мовою.

І школа, по милості Божій, з’явилася: там само, у маленькому Вернигероді, що знайшов притулок у підніжжя Гарцевських гір. Тут, як і по всій Німеччині, у післявоєнний час порожніми стояли безліч будинків.

Яків Крекер, підшукав місце для Біблійної школи, звернувся до однієї знайомої власниці пансіону:
 Що Ви скажете, якщо я орендую Ваш дім і заселю його гостями?
 Пане Крекер, невже це можливо?! - вигукнула зраділа пані.
 Можливо. Колишніми російськими військовополоненими, - відповів він.
 О, ні. Вони ж небезпечні! - злякано стала заперечувати вона.
Однак Яків Крекер продовжував переконувати свою знайому, і, в решті-решт, розмова увінчалася успіхом, і контракт було підписано: Крекер умів розмовляти з людьми і, до того ж, користувався загальною довірою.

Учні та вчителі біблійної школи

Коли ж перші випускники Біблійної школи їхали на батьківщину, власниця пансіону проводжала їх як рідних дітей.
 Таких чуйних і щирих гостей я ще не мала, - говорила вона.
Саме з Біблійної школи у Вернигероді і почав своє існування Місіонерський союз «Свет Востоку» (такою була його початкова назва). Багато з, тепер уже, колишніх військовополонених, повезли із собою на батьківщину не тільки радість від примирення з Богом, але й набори духовної літератури, отриманої від співробітників Місіонерського союзу. Після цього у багатьох селах і містах зорганізувалися церкви і групи по вивченню Біблії.

Коли ті, хто приїхали з Росії розповіли про євангельське пробудження у цій країні і про те, що світло істини там уже світить, назву змінили на «Свет на Востоке». Крекер і Жак назвали нову місіонерську організацію союзом, закликаючи таким чином окремих віруючих та існуючі на той час християнські організації до співробітництва. І партнери з’явилися, наприклад, баптистський проповідник Флюгге, керівник видавництва «Онкен», який розповсюджував Біблії та Нові Завіти у таборах військовополонених, став активним членом молодого Місіонерського союзу.

Вальтер Жак
Велику зацікавленість до роботи місії «Свет на Востоке» виявили християни зі Швеції: вільна шведська церква «Свенска миссионсфорбундет» захотіла співпрацювати з молодою християнською організацією. Шведи надали суттєву братню допомогу, особливо в період інфляції в Німеччині в 1920-1923 роках. Також до роботи союзу приєдналися християни з реформатських церков Голландії та Швейцарії. Братів Я. Крекера та В. Жака часто запрошували проповідувати в лютеранські церкви, тому коло друзів місії постійно розширялося.

У Вернигероді почали щороку проводити конференції, на яких із доповідями і проповідями виступали Іван Степанович Проханов, професор Володимир Филимонович Марцинківський, княгиня Софія Павлівна Лівен та інші. Через те, що кордони в той час були ще відкриті, віруючі з Радянського Союзу часто могли бувати у Вернигероді, багато з них вступали до біблійної школи та успішно її закінчували.

До першої п’ятирічки і періоду розкуркулення Біблії та Нові Завіти у великих кількостях офіційно переправлялися в Росію через Радянське торгове представництво. У голодний час 1920-21 рр. «Свет на Востоке» знайшов можливість надіслати російським віруючим зерно і деякі товари широкого вжитку (голки, ножиці, бритви та ін.)

«Все, що всилі чинити рука твоя, теє роби» (Ек. 9:11) - так намагалися жити співробітники місії. Одного разу в Німеччину прийшла телеграма від І. С. Проханова: «Пришліть, будь ласка, мільйон Біблій». Звісно, прохання Івана Степановича було не з простих. Однак у відповідь на це прохання близько 100 тисяч Біблій «Свет на Востоке» все ж змогло надіслати до Радянського Союзу.

Декілька років існувала Біблійна школа у Вернигероді, доки студенти з Радянського Союзу могли приїздити на навчання.

Коли ж настав важкий час націонал-соціалізму і спалахнула Друга світова війна, Місіонерський союз «Свет на Востоке» змушений був майже припинити свою діяльність.

Будівля біблійної школи у Вернигероді

Одних співробітників призвали до армії, інших - на воєнні роботи. Але живий Бог. Господь, для Якого не існує замкнених дверей, знаходив нові можливості для проповіді Євангелія, то солдатам, то «остовцям» (росіянам, українцям, білорусам насильно привезеним на роботи в Німеччину). Кажуть, що якщо Господь закриває одні двері, то Він обов’язково відкриває де-небудь іншу.

Після падіння «Третього рейху» співробітники місії знов зібралися разом. Роботу довелося починати буквально з нуля. У 1946 року місія «Свет на Востоке» переїхала у м. Корнталь.

За часів «залізної завіси» Біблія та інша християнська література у Радянському Союзі була заборонена. Офіційно ввезти книги в СРСР було неможливе.
Виходячи з бажання більше догоджати Богові, ніж людям, співробітники Місіонерського Союзу «Свет на Востоке» змушені були переправляти літературу в СРСР контрабандою. Частина складів місії була перебудована у майстерні, де «підготовляли» машини і причепи, обладнуючи в них схованки, для ввезення літератури в СРСР. З часом, у Німеччині почала працювати ціла мережа добровільних помічників, яка у більшості випадків складалася з молодих християн, які під виглядом туристів їздили у Радянський Союз на переобладнаних автомобілях.

Не завжди вдавалося провезти книги через кордон. І зараз в архівах колишнього КДБ є чимало відеоматеріалів, на яких зафіксовані «сцени виявлення та вилучення контрабанди».

Але завдяки посвяченню і мужності наших братів і сестер, у період з 1963 по 1988 рр. у Радянський Союз було завезено більше 10 мільйонів Біблій, Нових Завітів, книг, брошур, календарів, пісенників і журналів.

У ці ж роки Місіонерський Cоюз «Свет на Востоке» транслював на Радянський Союз християнські радіопередачі, підготовані Артуром Івановичем Майером, Миколою Олександровичем Водневським та Іваном Васильовичем Магалем.

Уже набагато пізніше, після розпаду Радянського Союзу, коли у країні настала довгоочікувана свобода, Бог дивовижно широко відкрив двері для проповіді Євангелія. Для всіх співробітників «Свет на Востоке» це справжнє чудо і довгоочікувана відповідь на численні молитви!

Хто міг мріяти про те, що не тільки відкриється свобода для ввезення Біблій та іншої християнської літератури в СРСР, але можна буде говорити про свої християнські переконання на вулицях, на телебаченні, зі сторінок світських газет і журналів!

Так, наприклад, у 1990 році співробітник місії Вальдемар Цорн дав інтерв’ю газеті «Семья», яка в радянський час виходила тиражем 13 мільйонів екземплярів. В інтерв’ю Вальдемар розповідав про Божий погляд на сім’ю, про служіння місії, пообіцяв, що всі, хто напише лист на адресу місії з проханням вислати Біблію, отримає безкоштовно християнську літературу.

Складно описати, що після цього сталося. Щодня тисячі листів надходили на адресу «Свет на Востоке»! Люди прагли отримати Слово Боже! Всього після інтерв’ю в місію прийшло близько 250 000 листів!

Щоб наочніше пояснити, що таке «тисячі листів на день», напишемо тільки про один відомий нам факт: вся родина Андрія Цорна (зараз він редактор журналу «Вера и жизнь») цілими днями працювала тільки над тим, щоб відкривати конверти і сортувати отримані листи.

Звісно, після цього керівництву місії треба було думати, як виконати дану під час інтерв’ю газеті «Семья» обіцянку (ніхто не очікував такої реакції і такої кількості листів із проханням – надіслати християнські книги).

Рішення було знайдено швидко: на території колишнього СРСР треба відкривати партнерську організацію, яка повинна була вирішити весь комплекс питань з отримання сотень тисяч книг и журналів із Німеччини і подальшого їх відправлення жителям СРСР.

Але це була не єдина причина для реєстрації партнерської місії. Це рішення, як то кажуть «дозрівало». У зв’язку з різкою зміною обставин, із приходом свободи в атеїстичну країну, сама по собі виникла необхідність у реєстрації партнерської, тотожної Місіонерському Союзу “Свет на Востоке”, організації зі спільними цілями і задачами, з однаковим розумінням методів служіння. Нова зареєстрована партнерська місія повинна була не тільки взяти на себе рішення всіх адміністративних і технічних питань, але й бачити ситуацію «зсередини», розуміючи контекст і діючи в рамках правового поля своєї країни, більш ефективно розповсюджувати Євангеліє в тісному співробітництві з Місіонерським Союзом «Свет на Востоке».

Із декількох міст-претендентів вибір припав на м. Київ.
Після реєстрації в 1991 році української місії «Світло на Сході», з Німеччини сотнями тонн почала надходити література в Київ. Вантажівки з літературою приймались ледь не щомісяця, а після цього розсилалися по всій території колишнього СРСР.

Пізніше Україна отримала незалежність. Місія «Світло на Сході» на той час із «поштової організації» вже перетворилася у велику місію, яка розвивалася одночасно в декількох напрямках: видавнича діяльність, служіння незрячим людям, дитяче служіння, запис аудіо-програм для християнського радіо, соціальне служіння для особливо матеріально потребуючих людей.

Зараз місія «Світло на Сході» продовжує служіння в Україні. Це міжконфесійна християнська організація, яка входить до великої «родини» місій «Свет на Востоке», яка складається з 12 місій, служіння яких розповсюджується на 62 країни світу. Всі ці місії об’єднані Господом в одній цілі, мають однакове розуміння і погляди на служіння, мають статус рівноправних і рівно відповідальних християнських організацій, головною задачею яких є розповсюдження Євангелія.

Українська місія «Світло на Сході» не бачить свого служіння без тісного співробітництва з церквами. Наша ціль – розповісти Євангеліє і допомогти тим, хто увірував приєднатися до помісної церкви, а також допомогти церквам і окремим віруючим бути більш «місіонерськи налаштованими».

Ми віримо, що Церкву на землі заснував Бог. У Церкви в світі одне призначення – розповсюдження Євангелія. Вся історія світу існує заради цієї цілі. Із благоговінням і трепетною радістю ми хочемо зробити і свій невеликий внесок у збудування Церкви Христової та у здійснення її призначення тут, на землі.